Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Великобагачанського районного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) до ОСОБА_9 про повернення допомоги по безробіттю,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1533-ІІІ) стягнути з ОСОБА_9 виплачену їй допомогу по безробіттю в розмірі 1512 грн 6 коп.

Обґрунтовуючи позов, Центр зайнятості послався на порушення ОСОБА_9 положень частини другої статті 36 Закону № 1533-ІІІ щодо обов'язку зареєстрованих безробітних своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення. Так, під час розслідування обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним при електронному обміні даними із податковими органами виявлено отримання ОСОБА_9 у ІV кварталі 2011 року, І та ІІ кварталах 2012 року доходу за ознакою «виплати відповідно до умов цивільно-правового договору», а саме винагороди від публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - Банк) на підставі договору про банківське обслуговування.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 8 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 березня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_9 виплаченого їй матеріального забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю відповідно до частини третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ, оскільки отримання нею публічно обіцяної банком винагороди як споживачем банківських послуг не є обставиною, що впливає на умови виплати допомоги по безробіттю чи перебування її у статусі безробітної.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Центр зайнятості, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року (№ К/9991/45665/12) та 6 березня 2014 року (№ К/800/33405/13), в яких касаційний суд, ухвалюючи рішення у справах про стягнення допомоги по безробіттю, виходив із того, що, оскільки відповідачі під час перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітні, отримували винагороду від банку за договором про банківське обслуговування, тобто займалися діяльністю (наданням послуг) за цивільно-правовим договором, то вони відповідно до Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 803-ХІІ) відносяться до зайнятого населення, а отже, виплачена їм допомога по безробіттю відповідно до Закону № 1533-ІІІ підлягає стягненню.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ при вирішенні питання щодо правомірності стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття із осіб, які, будучи зареєстрованими як безробітні, отримували від комерційного банку винагороду, публічно обіцяну ним при укладенні договору про банківське обслуговування.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За правилами частин другої та третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ, яка визначає права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Одним із видів матеріального забезпечення на випадок безробіття згідно із частиною першою статті 7 Закону № 1533-ІІІ є допомога по безробіттю.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5.5 розділу 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, виплата допомоги по безробіттю припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Абзацом другим підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 (чинного на час виникнення спірних відносин), встановлено, що громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування, в тому числі на сезонні або загальнодержавні оплачувані громадські роботи, державної реєстрації фізичної особи-підприємця, укладення цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата і номер наказу, дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця, дата укладення цивільно-правового договору.

Суди встановили, що Банк публічно запропонував усім агентам, у тому числі його клієнтам, виплати за залучення нових клієнтів згідно із затвердженими цією банківською установою Умовами та правилами надання банківських послуг. Між Банком та ОСОБА_9 укладено договір про банківське обслуговування. Як клієнт Банку, ОСОБА_9, виконавши визначені цією банківською установою спеціальні умови, за яких проводяться виплати агентам, що надали інформацію, необхідну для випуску банківського продукту/послуг та для залучення нового клієнта, отримала відповідну винагороду.

Звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату, за змістом глави 78 підрозділу 2 «Недоговірні зобов'язання» Розділу ІІІ Цивільного кодексу України є публічною обіцянкою винагороди.

Згідно з положеннями юридичної науки публічна обіцянка винагороди є одностороннім правочином, особливістю якого є те, що він відбувається стосовно невизначеного кола осіб, а учасником правовідношення, яке виникає на його основі, може бути кожен, хто досягне зазначеного в правочині результату.

Надавши Банку послуги із залучення нових клієнтів, за що була отримана відповідна винагорода, ОСОБА_9 приєдналася до публічної обіцянки винагороди, повідомленої при підписанні договору про банківське обслуговування, тобто фактично вчинила інший односторонній правочин - передала результат, обумовлений у вказаній обіцянці. Таким чином, між згаданими суб'єктами виникли зобов'язання з публічної обіцянки винагороди - різновиду недоговірних зобов'язань, а не з надання послуг за цивільно-правовою угодою.

Надання таких послуг не можна віднести і до інших ознак зайнятого населення, визначених у пункті 3 статті 1 Закону № 803-ХІІ.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вчинення зареєстрованою у центрі зайнятості особою - клієнтом банківської установи за договором про банківське обслуговування - дій на досягнення результату за наданою такою установою публічною обіцянкою винагороди, не змінює статусу цієї особи як безробітної у розумінні Закону № 803-ХІІ та не впливає на умови виплати їй матеріального забезпечення на випадок безробіття, тому стягнення такого забезпечення на підставі частини третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ є неправомірним.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про безпідставність вимог Центру зайнятості щодо стягнення з ОСОБА_9 допомоги по безробіттю ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому в задоволенні заяви Центру зайнятості слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Великобагачанського районного центру зайнятості відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. ГусакО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький